A A A K K K
для людей із порушенням зору
Малинська сільська територіальна громада
Рівненська область, Рівненський район

Історія села Малинськ

Коротка історична довідка завантажити тут

Наше село має милозвучну назву – Малинськ. Одна з легенд, якими багате село, оповідає, що колись давно в нашому селі жив дідусь. Коли він ішов вулицею, то за ним стелились ягоди та квіти, а коли він торкався якогось кущика, то на ньому виростали ягоди малини. Дідусь часто заходив до жителів села порозмовляти, а в подарунок завжди лишав гілочку малини. З того часу село наше називається Малинськ.

За іншою версією, село так назвали, бо його власником був великий землевласник Михайло Малинський з дружиною Анною та двома синами Зореком (Зуреком) та Емануелем, який з’явився тут у другій половині ХІХ ст.. на території сучасного району – Березнівського - Малинський володів 723 десятинами землі та 18 тисячами десятин лісу.

Для свого маєтку Михайло Малинський вибрав болотисту місцевість за декілька кілометрів на південь від містечка Березне. Десятки робітників возили землю волами і засипали болото. Після висипки й розпланування грунту розпочалося будівництво палацу. Будівельні матеріали, робітники та інженери були із Західної Європи. Палац у стилі «модерн» зводили із пробкового дерева. В триповерховій будівлі було 44 кімнати. На першому поверсі знаходилася вітальня, гардероб, зал, органний зал, капличка, лазня, а пізніше і кухня. На другому – кабінет дідича, кімнати для відпочинку, їдальня, два балкони. На третьому – кімнати для гостей. Підлога в приміщеннях була з паркету, який лежав на олов’яній подушці. Кімнати опалювалися кахельними грубками. На вікнах висіли кольорові гардини.

Реформа 1861 року сприяла розвитку капіталізму. Поміщицькі господарства пристосовувались до нових умов, перетворюючись на капіталістичні підприємства. Питома вага цих господарств у виробництві с/г поступово зменшувалась, хоча в окремих частинах Волинської губернії (на Поліссі) їм ще належала більша частина земель. У 1884 році селяни (65% всього населення краю) мали лише 42% земельних угідь, а поміщики, які становили 1,4% до загальної кількості населення, належало 44% земельних угідь. Характерним для краю в пореформений період було виникнення хуторів та інтенсивні поселення. Навколо села були розміщені ліси, а деревина була цінною сировиною, за яку платили гарні гроші, особливо за кордоном.

Економічному розвитку села сприяла залізнична магістраль Ровно-Лунінець, яка була введена в дію 1885 року. Ліс, що вирубувався, вивозився в Німеччину, Францію, Англію.

На початку ХХ ст., попри те, що у пореформений період Волинська губернія у господарському розвитку просунулась вперед і капіталістичні відносини стали тут визначальними, в цілому вона залишалася аграрним відсталим краєм, де промисловість мала напівкустарний характер.

Так, у 1905 році Е.Малинський побудував винокурний завод, який працював протягом 2-3 місяців на рік на сировині, вирощеній на панській землі. На виготовлення спирту ішли картопля і ячмінь. При заводі була котельня, яка працювала на березових дровах. Парою розпарювали сиру картоплю, приводили в рух дробилку для мелення ячменю. Розпарену картоплю і мелений ячмінний солод закладали у 10 дерев’яних чанів, в яких проходив процес бродіння. Спирт гнали за допомогою пари в апараті висотою до 15 метрів. Виробництвом керував гутелян (тобто головний технолог) поляк Гедз. На заводі під час його пуску працювало 5-6 робітників. Механізм обслуговував Іван Удодик. Спирт у великих металевих бочках відвозили на роз’їзд (станцію). Там його вантажили у вагони та відвозили до Львова, а порожню тару повертали на станцію, і звідти перевозили в Зурно (Зурно розташоване за Березнем), де й був винокурний завод (нині спиртзавод).

В 1906 році поміщик Е.Малинський, який мав в нашій місцевості 40 кварталів лісу, продав його німецькому купцю Гелеру за один мільйон карбованців. Для рубки і погрузки матеріалів потрібні були робітники. Найдешевше коштувала праця в’язнів, яких доставляли сюди з Сибіру. Так з’явилися в селі перші поселенці – політичні в’язні. Жили в’язні в бараках, які були розташовані на місці сучасного футбольного поля. Пізніше Геллер завербував на роботу робітників з багатьох міст і сіл Російської імперії. На тому місці, де зараз знаходиться сільський клуб, з’явилося 15 бараків. Тут жили наймані робітники. Перший житловий будинок було побудовано в 1907 році, коли вже затвердилась назва села Малинськ. Цей будинок побудував поляк Франц Нікель. Будинок мав два поверхи (до наших днів не зберігся). Другий житловий будинок було побудовано для проживання двох сімей лісової охорони. Він також мав два поверхи (пізніше, в післявоєнний період, перебудований у пологовий будинок, зараз там розташований дитячий садок). Пізніше було збудовано ще 4 будинки, в яких жили поміщицькі урядники. Прибували й німецькі колоністи.

Скрутні часи для німецького населення краю настали в роки Сталінської реформи та Першої світової війни. Згідно з  законом про конфіскацію землі від 2 лютого 1915 року волинські німці переселились у внутрішні райони Росії та Середню Азію. Але вже влітку 1915 року вийшов наказ про виселення німців з Волині.

В 1915 році с. Малинськ переходить у володіння Е.М.Малинського. Вводиться в дію лісопильний завод, на якому працювали 44 робітники, а річний прибуток від виробництва становив 30 000 карбованців. Площа, на якій вирубувався ліс, ділилася на ділянки, на яких робітники могли отримати дозвіл на будівництво власного будинку. Одним із перших таких забудовників був підпоручик царської армії – Мотруніч Іван Федорович.

Хоча село в роки Першої світової війни й не зазнало значних руйнувань, війна позначилася на всіх сферах життя. Вже восени 1914 року почалася обов’язкова евакуація населення. Багато жителів села мобілізували до армії. Тягар воєнного часу відчувався у кожній родині. Почався голод, поширилися інфекційні хвороби. За роки війни було зруйновано половину будівель.

Після Лютневої революції селяни та мешканці самого села захоплювали поміщицьку землю, рубали ліс. Командування Південно-Західного фронту надіслало у Березнівську волость каральну сотню, але це не дало результату. На деякий час політичне життя затьмарило економічний і соціальний розвиток села.

На початку 20-х рр.. ХХ ст. село Малинськ, внаслідок радянсько-польського миру 1921 року, увійшло до складу відновленої Польської держави, Ровенського, а з 1925 року – Костопільського повіту Волинського воєводства. В краї встановився жорстокий режим національного і соціального поневолення, хоча офіційно польська Конституція 1921 та 1935 років проголошувала рівні права усіх громадян. На території села з’явилися поляки-колоністи, вони стали очима та вухами польського уряду. Їм належали кращі землі в селі.

Адміністратор Березнівських володінь пана Е.Малинського - Міхал Ястженбовський 22 липня 1921 року затверджує для лісової охорони знаки відмінності. На 31 жовтня 1921 року в лісову охорону пана Малинського входило 60 осіб. Лісництво розміщувалося в Бережному, а потім в селі Михалин. Гайові жили в своїх обходах, де були побудовані житлові будинки з комплексом господарських будівель. Форму і зброю лісники мали право носити тільки під час виконання службових обов’язків. 18 тис. десятин лісу були власністю Малинського, але без дозволу державних лісових органів він не мав права зрізати в лісі жодної деревини. Дрова з лісу йшли на опалення паперової фабрики в селі Моквин, для потреб панського фільварку, для населення.

Однак, попри те, що більше ніж 80% мешканців воєводства були непольської національності, адміністративний апарат був майже цілком польський.

На території села переважали дрібні підприємства, на яких працювало 15-20 працівників. В 1927 році працювала суконна фабрика, круподерка, відкрито кілька приватних магазинів. Багатою людиною на селі вважали єврея Давида Шейнбена. Своєрідною окрасою села стала будівля залізничної станції, яка була побудована в 1915 році. В 1925 році державний банк Польщі організував на селі зразкове с/г господарство, на базі якого була відкрита рільнича школа, в якій навчалися діти заможних селян. Адміністратором школи був пан Луба. Навчання велося польською мовою, а отже відбулася ліквідація української мови, поступове знищення самої нації.

Після травневого перевороту 1926 року табір «санації» на чолі з Юзефом Піл судським оголосив про зміну політики щодо іноземних меншин. Ідейною основою «нової конституції» національної політики стала федералістська програма пілсудчиків. Українському питанню у ній відводилося чільне місце. Цей напрям національної політики отримав назву «державної асиміляції».

Специфічним варіантом політики державної асиміляції став «волинський експеримент», який впродовж 10 років (1928-1938) проводив волинський воєвода Генрик Юзевський.

Проблеми української школи й освіти вважались найбільш небезпечними питаннями, які призводили до між національного протистояння. З огляду на це воєвода запропонував розширювати мережу польських шкіл, у яких українська мова була б обов’язковим предметом. До української школи воєвода ставився упереджено: школи з українською мовою викладання у 1937 році на Волині складали 0,4% від загальної кількості. В 1932 році почалося будівництво школи, яка через 2 роки була введена в експлуатацію. Велику роль у будівництві школи відіграв лісничий Нагорний. Першим директором школи був Альберт, який у 1934 році провів на базі школи зібрання директорів Березнівської гмини, Костопільського повіту. Не дивлячись на позитивні зрушення в галузі освіти, рівень освіти залишався низьким, більше ніж половина жителів залишались неписьменними. Низьким був рівень охорони здоров’я, бо медичне обслуговування було відсутнє. Населення страждало від хвороб, близько половини дітей хворіло на туберкульоз. Вартість медичної операції становила 60-80 злотих.

Жителі села займалися переважно тваринництвом. Бідні селяни наймалися на роботу за низьку ціну. Переселенці застосовували нові підходи у сільськогосподарському будівництві – удобрювали сівозміни, угноювали грунт, вирощували привезені рослинні культури. Сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес; займалися садівництвом; розводили хміль. Попри те, що землі їм були виділені в основному заболочені, піщані, малородючі, їм вдавалося збирати значно вищі врожаї сільськогосподарських культур, ніж українцям.

Будинки розміщували за сталим планом. Бідні жили в простих хатах – довгастих будинках, які розділялися сіньми на дві частини. Оселі багатих господарів складалися з багатьох кімнат, мали великі двори, різні допоміжні будівлі – стайні, льохи, клуні. Корінне населення прихильно ставилось до новоприбулих переселенців.

Після загарбання в 1938 році Австрії фашистською Німеччиною Е. Малинський почав масово розпродувати свої землі з лісами жителям сіл Віткович, Михалина, Малинська, Балашівки та ін.

Люди купували землю, викорчовували пеньки, будувались, не відчуваючи нової небезпеки, яка стукала їм у двері. Загальний процес розорення і зубожіння селян зумовлювався аграрною політикою уряду Польщі. Здійснення парцеляції, комасації, осадництва. Осадники становили міцну опору польського уряду в його колонізаторській політиці. В 1933 році Малинський земельний банк продав частину землі поміщика Малинського осадникам на пільгових основах, а робітникам і селянам по високих цінах.

Важкі умови праці на розробках і погрузці лісу при 12-13-годинному робочому дні і низькій оплаті призводили до страйкової боротьби робітників.

«Із місячника звітів Волинського воєводського управління за вересень-грудень 1926 року «… погруз очні робітники в кількості 40 осіб на ст. Малинськ застрайкували». Страйк тривав декілька годин 13 вересня. Страйком керував місцевий відділ профспілки робітників деревообробної промисловості. Цей страйк вибухнув на грунті підвищення заробітної плати – і після одержання часткової надбавки страйкові робітники приступили до роботи.

З появою профорганізацією робітників-вантажників на ст.. Малинськ, робітничий рух став більш організованим. Тепер робітники ставили вимоги не тільки економічні, а й політичні.

« … з 10 по 16 грудня 1926 року 52 робітники, зайнятих на погрузці дерева на ст.Малинськ Костопільського повіту, знову застрайкували з вимогою підвищити їм заробітну плату від 8 до 10 злотих від одного погруз очного вагону дерева. Страйк був організований і керований місцевим відділом профспілки будівельних робітників. Власники лісорозробок вербували з навколишніх сіл селян на погрузку лісу. Профспілка вимагала припинення роботи, в цю справу вмішалася поліція, з якою робітники вступили в сутичку. Селяни залишили роботу. Після цього робітники змушені були приступити до роботи на старих умовах».

Більш рішучого розмаху революційний рух набув в період світової економічної кризи (1929-1933). З місячного звіту коменданта Ровенського повіту управління державної поліції про страйк вантажників на ст. Малинськ за квітень 1933 року « … 15 квітня вибухнув страйк робітників-вантажників дерева у вагони на ст. Малинськ, гмини Березно, Ровенського повіту, робітники, не одержавши надбавки, не стали до роботи. Підстава страйку – економічна. Страйк був зірваний, бо страйкуючих робітників замінили новими, внаслідок чого всі страйкарі повернулися до роботи».

На перший план польська влада видвигає гасло «оборони Речі Посполитої» від зовнішньої і внутрішньої небезпеки, зростає роль військових, активізуються ідеї польського націоналізму. У цей час поступово утверджується концепція «зміцнення польськості на східних кресах». У цих умовах ідеї українсько-польського порозуміння у 1937 році набувають нового змісту, що «держава має всіляко поборювати сепаратистські настрої національних меншин». Так в Малинську почалось будівництво військового містечка, яке повинно було охороняти владу Польщі.

Цікавим за змістом відповідного періоду історії є спогади жительки села Попик Анастасії Якимівни, 1917 р.н. : « село на той час складалося з декількох хат, які стояли на теперішній центральній вулиці. Навколо були ліси, корчі, болота. На місці, де розташовується школа (старе приміщення) був ліс . Восени і навесні було таке болото, що ходили по кладках. Батько мій, Якимець Яким, працювали на залізниці робітником. 1914 році розпочались в житті важкі часи. В Малинськ приїжджали осадники. Вони отримували найкращі землі, займали керівні посади. Крім поляків приїхали і чехи, німці, євреї. В селі дорожним майстром був німець Ек. Чехи Гідранти мали свій м'ясний магазин, так як вони тримали свою свиноферму. Там, де зараз дитсадок жив поміщик Куцкевич. Це був пан, який тримав прислугу.

Українцям при Польщі жилося погано. Всіх, хто мав постійну роботу на залізниці, замінили поляками. Тим, хто добивався роботи пропонували прийняти католицьку віру».

Першого вересня 1939 року гітлерівська Німеччина вторглася у Польщу, а 17 вересня Червона Армія перейшла польсько-радянський кордон. Польща припинила існування як незалежна держава. Зустрічаючи Червону Армію як свою визволительку, сподіваючись на покращення своєї долі, разом з тим для значної частини західних українців знайомство з радянською системою не дало однозначних результатів. Радянська система не допускала існування жодної політичної сили, яка могла б стати в опозицію більшовицькій партії.

20 вересня 1939 року село Малинськ стало радянським. Першим органом радянської влади був Тимчасовий сільський комітет, який впроваджував у селі корінні зміни. Поміщицькі землі були передані селянам. Змінились на краще умови праці робітників. Для дітей села була організована школа, де були охоплені навчанням всі діти шкільного віку.

Однак ці перетворення супроводжувалися масовими депортаціями населення, яких без усякого попередження, суду, чи будь-якого звинувачення вивозили до Сибіру і Казахстану. Найбільш активні змушені втікати до окупованої німцями Польщі. В зміст освіти, науки, мистецтва проводилася політика радянізації і русифікації.

1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон про включення Західної України до складу УРСР. На всій території західних областей встановлювалась Радянська влада. Рівне з 4 грудня стає обласним центром, а село Малинськ ввійшло до складу Костопільського району одночасно з утвердженням сільської ради. Жителі села ознайомлювались з повітовою (районною) газетою «Більшовицький шлях», яка почала видаватися з 1939 року. Та недовго тривав період мирної праці.

22 червня 1941 року на СРСР віроломно напала Німеччина. З перших днів війни територія Рівненщини стала місцем запеклих боїв. Міста і села піддавалися нещадному бомбардуванню.

1 липня 1941 року німецькі війська окупували місто Костопіль, а вже 6 липня село Малинськ було залишене радянськими військами. На початку серпня були проведені перші арешти. Німецькі загарбники жорстоко розправлялися з мирними жителями села.

« … з окупованого Малинська було вивезено в Німеччину на каторгу 1809 осіб. Розстріляно 198 радянських громадян. Шкода, заподіяна фашистами селу, становили 4134000 крб (в старих цінах)». Великих збитків зазнала промисловість села. Гітлерівці спалили лісопильний завод, знищили виробниче устаткування, значну частину промислового обладнання вивезли до Німеччини.

Злодіяння фашистів викликали опір населення. Так в 1942 році жителями села була створена місцева підпільна група сприяння радянським партизанам на чолі з Н.Рорбахом і А.Попиком.

Масові репресії, розстріли, реквізиції, руйнування, свавільне стягнення податків – таким був «новий порядок», запроваджений окупантами за планом підкорення народів Східної Європи «Ост». За своєю жорстокістю і не людністю він не мав собі рівних, свідченням чого є діяльність німецького окупаційного режиму в нашому краї. За час окупації село було зруйноване на 55 %.

Але недовго німецьким фашистам довелося топтати наш рідний край. В день 13 січня 1944 року воїни 121 гвардійської Гомельської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Л.Д.Червонія у взаємодії з партизанським з'єднанням С.Ф.Маликова звільнили від фашистських окупантів село Малинськ. Радянські партизани не дозволили фашистам спалити школу, в якій розміщувався німецький штаб.

З повідомлення Радіоінформбюро про визволення населених пунктів Рівненської області від гітлерівських загарбників №72 від 13 січня 1944 року «западнее и юго-западнее Сарн наши войска с боями продвинулись вперед, занявши несколько населенных пунктов и железнодорожных станций … Тутовичи, Малынск…»

Після визволення нашого краю почалася відбудова зруйнованого війною господарства. Додому повертаються герої-переможці, жителі села : Онопрійчук Самсон Устинович – командир відділення кулеметників Першого Білоруського фронту, кавалер Ордена Слави ІІ ст., семи бойових нагород; Трохимчик Дем'ян Євтухович – кавалер Ордена Слави ІІІ ст. та інші.

Жителі Малинська приступили до заліковування ран заподіяних війною, почали відбудовувати зруйноване народне господарство. Було відбудовано і введено в дію лісопильний завод, маслозавод. Керівною силою була компартія. В Малинську була створена партійна організація «рішення Березнівського РК КП(б)У від 23 вересня 1946 року» яка провела велику роботу по відбудові господарства села.

Відбудова сільського господарства в селі відбувалася в складних умовах. Селяни у переважній більшості прагнули вести індивідуальне господарство, в той же час влада тримала курс на колективізацію сільського господарства. Робота по відновленню колгоспів почалася відразу ж після визволення території. Вона велася в основному у формі жорстокого примусу.

В 1949 році було організовано колгосп, який об'єднував 19 господарств. Колгосп мав назву «Шлях до Комунізму». Першим головою був обраний Лепкий – офіцер-фронтовик. Протидію колгоспному будівництву чинили загони ОУН. Воїни УПА намагалися перешкодити утвердженню радянських порядків. Люди, запідозрювані у зв'язках з ОУН репресувалися, їхні сім'ї вивозили до Сибіру. Найбільше страждало від такої політики мирне населення.

Лише в середині 50 років загони ОУН-УПА припинили чинити опір. Колгоспна система утвердилася остаточно. 5 червня 1951 року, колгосп отримав назву ім. Маленкова. Головою колгоспу було обрано Кривошеєва. В 1957 році колгосп ім. Маленкова перейменовано на колгосп «Світанок». В травні 1961 року відбулося об'єднання з економічно сильнішим колгоспом ім. Дзержинського с. Бронне. В Малинську була створена бригада, яка проіснувала до кінця 90-х років.

За післявоєнний період в селі побудовано смолокурний завод, лісництво, лікарня на 25 ліжок з обслуговуючим персоналом, аптека, сільський клуб, поштове відділення. Велика увага приділялась народній освіті. Зразу ж після звільнення села від німецьких фашистів в селі була організована початкова школа. В 1947 році школа стала семирічною, а в 1955 році – середньою.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила Акт про державну незалежність України.

Ще за радянської влади на місцевому кладовищі було побудовано капличку, а вже на початку 90-х років у центрі села було зведено Храм св.Петра і Павла.

21 листопада 2006 році відбулося відкриття вокзалу ст. Малинськ, який почали будувати ще при радянській владі. А на Покрову Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 2007 року, село Малинськ відсвяткувало своє 100-річчя.

Ліси навколо села мають свою історію. Ліси поділені умовно на райони: Круглик, Кругле, Собаче, «біля колодязя», Крешево та ін. на Крешеві явно видно хатниська де ростуть вже здичавілі фруктові дерева. За народними переказами тут жили євреї. Люди розповідають, що неодноразово тут знаходили горщики з золотом. Лісовий шлях з с. Малинська до с. Яблунька описав письменник Купрій в повісті «Олеся».

Малинські люди добродушні, привітні, життєрадісні і талановиті. У вільний час займаються рукоділлям, живописом, плетінням з лози, різьбою по дереву. Є й такі, що займаються виготовленням меблів.


МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ


Дитячий садок 1970р. До відкриття тут було розміщено пологове відділення лікарні.


ДНЗ ясла-садок «Сонечко» с.Малинськ


Станція Малинськ 1907 р.


Станція Малинськ


Малинська лікарня з 1960 – 1980 рр.


Малинська лікарська амбулаторія ЗПСМ


Малинське лісництво 1990 р.


Малинське лісництво


Аптека 1965 р.


Аптека 2017 р.


Чайна 1960 р.


Кафе «Олеся»


Продуктовий магазин (1960 р.), магазин «Книги» та «Кулінарія» (1980 – 1990)


магазин «ВіВаТ»


Склад-магазин 1965 р. Нині не існує


Будівля шкільного інтернату 1980 р. Нині не існує


Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь