Історія села Малушка
Село Малушка бере свій початок з 1930 року, після того, як лісові насадження, що росли на місці села були вирубані та вивезені поміщиком Гіллером, якому належало 40 кварталів лісу.
В 1930 році декілька поляків викупили земельні ділянки й почали селитися на них.
З 1933 року поступово почали заселятись хутори. Родинами люди переїжджали із села Любиковичі, Сарненського району на територію нинішнього села, у зв’язку з тим, що тут була дешева земля. До 1935 року існували хутори Гаївка, Бродок, Островок, Килавець. В 1935 році ці хутори були об’єднані в село, яке стали називати Малушка. Назвали його так, тому що воно було маленьке, на той час було 45 хат.
В 1946 році, як говорять старожили, між поляками і УПА була розвязана холодна війна і поляки були вимушені вибратися з хуторів. Протягом 1945 - 1949 рр. Багато людей було вивезено до Сибіру як ворогів народу. Доля багатьох з них невідома і сьогодні. В 1946 році населення села знову стало зростати. Сюди переїжджають люди з сіл Богуші, Тишиця, Орлівка. Колгосп було організовано в 1949 році. Першим головою колгоспу був житель села Трофимчук Іван Корнійович. Зав. Фермою був Мартинов Адам Іванович. В колгоспі вирощували свиней, телят, були коні та корови. В цьому ж році були збудовані стайні для телят і корів, свинарник і конюшня. З початку заснування колгоспу і до виходу на пенсію пропрацювала в колгоспі Шумович Ганна, Царук Єлизавета Прокопівна, Мороз Марія Яківна. В 1951 році колгосп, як не перспективний, був приєднаний до Малинська. З 1961 року до 1994 року колгоспна бригада входила до колгоспу "Перемога" села Тишиця. Першу школу було відкрито у 1936 році в хаті поляка Савіцького, де вчитель був із Варшави. Навчання було на польській мові. Через рік школу перенесли в хату іншого поляка Кухарського. В роки війни школи не було, її закрили. В повоєнний час у 1946 році було відкрито україномовну школу в хаті Христі… Вчителькою була Марія Ничипорівна, яка пропрацювала тут два роки і була засуджена. В 1948 році в жилому будинку Усача Ф., якого виселяли в Сибір, було відкрито школу знову. На той час це була простора школа з чотирма кімнатами. В ній навчалося в середньому 40 дітей. Навчали дітей в класах - комплектах дві вчительки. 35 років безмінно на посаді вчителя і директора школи пропрацювала Зіна Іванівна Бойчук. В 1937 році у хаті поляка Кухарського відкрито магазин. Пізніше його перенесли в жилі будинки Паньковця Р. Л., Трофимчука К. П., Сохацького. Лише в 1964 році було збудовано приміщення для магазину, який працює в селі й донині. Медпункт також був розміщений в жилих будинках Трофимчука Г. К., Попача Г. Ф. А лише у 1968 році було збудовано приміщення для Медпункту. В 1952 році у пристосованому приміщенні відкрито клуб, де демонструвалися кінофільми. У 1967 році в селі зявилась новобудова. Це - лісництво. Першим лісничим якого був Пінчук О. П. Пінчук О. П. пропрацював лісничим 25 років, Заслужений працівник лісового господарства. Сьогодні лісництво стало окрасою, гордістю і славою села. В 1969 році у жилому будинку Трофимчука П. було відкрито бібліотеку з фондом 200 книг. До 2005 року школа знаходилась у старому аварійному приміщенні. На 1 вересня 2005 року у селі відкрилась нова школа з просторими світлими класами, новими меблями, компютерним класом, майстернею. У цьому ж 2005 році до села було підведено газ. Село розміщене в царстві природи. Ліс дарує людям свої плоди. Ростуть новобудови. Населення постійно зростає.
На даний час в селі нараховується 178 дворів, в яких проживають 842 мешканці, в тому числі 164 особи – діти дошкільного віку, та 234 особи – діти шкільного віку.
