Сьогодні – День пам’яті жертв політичних репресій. Урок пам’яті та скорботи
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій. Цей день відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року, щорічно у третю неділю травня, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології.
Що таке «Великий терор» 1937-1938 років?
5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху кампанія репресій проти громадян. За кілька днів до цього, 30 липня 1937 року, був підписаний таємний наказ НКВС №00447, у якому був детально розроблений механізм терору. Для українських земель трагічні події 1937-1939 років стали ще одним етапом у низці радянських репресій. За кілька років до цього жертвами Голодомору стали мільйони селян, були репресовані представники націонал-комуністичного руху та творчої інтелігенції (Розстріляне Відродження).
Наймасовішого характеру знищення людей в СРСР набуло саме в 1937–1938 рр., які заведено називати «Великим терором». Його масштаби вражають, оскільки кількість жертв обраховується сотнями тисяч осіб. Основними причинами «Великого терору» історики вважають бажання Й. Сталіна після його приходу до влади ліквідувати реальних і потенційних противників комуністичного режиму, досягти повного упокорення населення шляхом винищення окремих соціальних та національних груп, завершити кадрову революцію й утвердити авторитарний стиль керівництва.
Влада полювала на так званих ворогів народу, шкідників, а також їхніх рідних і близьких. Після виходу постанови про антирадянські елементи масові репресії посилилися в концтаборах та тюрмах. Тобто людей карали двічі. Особливістю цієї хвилі репресій стало те, що більшовицька влада почала знищувати не тільки своїх противників, але і тих, хто був активним прибічником Сталіна і навіть учасником масових репресій.
Репресії відбувалися і до 1937 року, вони також продовжувалися у 1940 році й після війни. Однак саме у період 1937-1939 років репресії вийшли на свій піковий рівень, торкнувшись величезної кількості родин. У 1937 році ЦК ВКП(б) запропонував створити позасудові органи – «трійки», які вирішували долю людей. Трагічність ситуації була в тому, що «трійки» поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд. Також саме трійки відповідали за виконання вироків.
На все слідство по кожній людині трійка мала 10 діб. Участь адвоката, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися. Вирок у багатьох випадках виконувався негайно після його винесення.
Досі точну кількість жертв тоталітарного режиму визначити неможливо
Деякі фахівці вважають, що за період з початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже 1,5 млн осіб. Багатьох із них було розстріляно, інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних лікарнях. Терор і репресії торкнулися майже всіх верств населення: вчених, політиків, військовиків, священників, представників культури, селян.
Особливо жорстокі репресії сталінський режим і його підручні здійснювали в Україні у 30-х роках. Зокрема у 1937-1938 рр. в Україні було засуджено 197 617 осіб, із них на смертну кару – 122 237 громадян.
Упродовж кількадесят років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводили режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами і висаджували там дерева.
Найбільшим похованням жертв сталінських репресій в Україні вважають «Биківнянські могили»
Таємна спецділянка НКВС УРСР у Биківні – один із найсекретніших об’єктів СРСР, на території якого впродовж 1937-1941 років відбувались таємні поховання жертв масових політичних репресій, розстріляних та закатованих у київських в’язницях.
Фактична площа об’єкта складала 5,3 га. Територію обгородили високим суцільним дерев’яним парканом, за яким збудували спостережну вежу та будинок, встановили цілодобову озброєну охорону. Вантажівки ГАЗ-АА (в народі «полуторки») ночами привозили тіла розстріляних на територію спецділянки.
У заздалегідь підготовлені ями скидались тіла жертв та присипались вапном та грунтом. Щоб приховати призначення спецділянки, була придумана легенда для місцевого населення про артилерійський склад. Вона була вдалою, оскільки до 1923 року у тій місцевості (від Броварів до околиць старої Дарниці) знаходився артилерійський полігон київського казенного заводу «Арсенал».
Трагедія Биківні стоїть поряд із такими злочинами, як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. На сьогодні вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян із Биківнянського поховання жертв сталінських репресій.
Серед жертв Великого терору, які загинули в Биківнянському лісі, письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський і десятки тисяч інших.
Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, з огляду на відомості, які надходять з окупованого Херсона, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
